Мар 052019
 

Звернення до читачів.

     

               Пропоную, спільно з відвідувачами сайту SynGraf, створити “роман століття”.
Події цього роману розгортаються в невеличкому містечку, яке називається — Третя Рота. Герої  — цілком вигадані особи, але діють вони на тлі реальних історичних подій. Рамки роману не обмежуються тільки ХХ століттям. Містика і фантастика в романі використовуються для описання подій минулих і майбутніх століть.

        Сподіваюсь, в ідеї спільного написання роману, знайдуться прихильники, вони і стануть співавторами роману. Ми будемо разом склеювати і відшліфовувати різномнітні сюжети, поки не створимо шедевр на кшталт роману Євгена Сазонова “Бурхливий потік”.

        Отож, для затравки викладаю розрізнені уривки глав роману. Критика і цікаві сюжети вітаються. Майданчиком для обговорення буде група “Третя Рота №2 .

 

Третя Рота №2

 

 

ЗМІСТ

Василіса Премудра
Дід Савка
3.
4.
5.
6.
7.
8.
9.
10.

………………………………………

99

 

Епілог

 

Василіса Премудра


       Пам’ять Василь мав чудову, в тому розумінні, що вона в нього була по “саме нікуди” заповненена різними “корисними копалинами” і хоча сам Василь завжди полюбляв у всьому порядок, пам’ять в нього була завжди не причесаною, тобто там завжди був гармидер! Якщо треба було щось запам’ятати нове, пам’ять повинна була назавжди позбутися якоїсь, раніше надбаної “копалини”, аби звільнити місце для нової. Ось чому для Василька в школі було мукою вчити вірші. Якось вчителька російської літератури дала завдання вивчити уривок з “Євгенія Онєгіна” – на вибір листи Тетяни і Онєгіна. Василько прийшовши додому, насамперед підрахував кількість рядків у цих листах. Наступного дня, коли вчителька визвала його до дошки, він жваво почав –

Я вам пишу, чего же боле?
Что я могу еще сказать?
Теперь я знаю, в вашей воле
Меня презреньем наказать!

Від реготу, що здійнявся після перших безсмертних рядків Пушкіна, майже було шибки не повилітали! Коли Василько дочитав Тетяниного листа до кінця, вчителька, ледве заспокоїла клас, а потім спитала – почему, ты Вася, выучил письмоТатьяны, ведь ты же – парень? А потому, что письмо Татьяны короче! – відповів Василько. Ты, не Вася, ты — Василиса Премудрая, — раптом сказала вчителька. Відтоді за Васею й закріпилося псевдо – Василіса Премудра.

        Василеве дитинство пройшло біля і на річці.  Спочатку, коли Василькові було років п’ять, дід Савка навчив його плавати “по-собачому”, а продовжили навчання доросліші хлопці, це ті, яким було вже років 10 – 12. Вчили всіх однаково – кидали “учнів” на прудковід. Хочеш жити – пливи! Ось такий був стимул. Був ще один стимул- кожний, хто міг плавати, міг грати в “Сома” і стрибати з верби в річку “на глибину”. Гра в “сома” – на скільки проста, на стільки ж і виснажлива гра. “Сом” повинен під водою, або над водою спіймати когось з гравців, після чого, спійманий сам ставав “сомом” і так до повної виснаги всіх учасників гри. Так от, як тільки Василько навчився плавати, дід став брати онука з собою на риболовлю. Був у діда “каючок” — справжній човен, видовбаний з цілісного стовбура. Човен був дуже важкий, але потонути не міг ні за яких обставинах. Дід з онуком перепралялись човном на другий берег річки, там був ліс, а в лісі було безліч невеличких озер, а в тих озерах була риба. Ціле літо рибу ловили вудками, а на прикінці літа, коли маленькі озера майже пересихали, Василько з дідом, зігнувшись і по коліна в муляці, ловили рибу руками. Онука дід навчав за принципом – “роби як я”. Озера постачали не тільки рибу до столу, але й будматеріал для хати. Дідова хата була вкрита очеретом, тому інколи дід різав очерет на озері, робив з нього снопи, а потім перевозив їх човном через річку.

      Василь майже не мав поганих звичок, тобто він не палив цигарок, не зловживав спиртними напоями, до чужих жінок був байдужий. Василь відчував запах тютюну в кімнаті, навіть коли останній раз там палили рік тому. Сп’яніння в нього відбувалося дуже швидко – від першої ж склянки горілки. Наступного дня в нього завжди боліла голова і якщо іншим для “лікування” досить було випити ще трохи, Василь не міг навіть дивитись на оковиту. В жіночій компанії він нудився, і всі спроби розговорити його, закінчувалися там де й починалися – “яка сьогодні чудова (погана) погода, як сьогодні тепло (холодно). Тобто його можна було залишати наодинці з пляшкою горілки або жінкою, або з обома відразу на день, тиждень, і навіть на рік, і бути впевненим, що нічого не буде відкорковане. Єдиною його вадою була пристрасть до рибальства.

      Якби Василь мав ворогів, що само по собі неймовірно, то зміг би їх полюбити тільки за одне, за пристрасть до рибальства. Ця єдина, але “згубна” пристрасть була в нього від діда. Чому саме- ця, одному Богові відомо, адже батьків батько — дід Савка і палив цигарки, і пив оковиту, і до жінок був дуже-дуже… А от Василів батько, про якого йому розповідав дід і якого Василь ніколи не бачів, до рибальства був байдужий. Ось такі – вибрики генетики, або як любив говорити дід – “ось такі — пироги з кошенятами!”.

 

Дід Савка.

       Дід був середнього зросту. Скільки Василь пам’ятав, дід завжди був сивий. Його блакитні очі, завжди посміхались, але самої посмішки ніхто і ніколи не бачив. Спілкувався дід з онуком майже без слів і малий Василько був упевнений, що це тому, що дідовим словам і його посмішці важко знаходити дорогу в густій бороді і вусах. До всіх він завжди відносився поблажливо, ні кого ні в чому не засуджував. Жив по заповіді «не судіть і не судимі будете!». Дід ніколи не виходив з рівноваги. На все йому було начхати. Типовий пофігіст. Здається в нього не було ворогів. Коли до нього прийшли в шкірянках колишні злидні, щоб «розкуркулити», він покірно переніс «експропріацію» коня, корови, срібних ложок і виделок. Він не став чекати поки його та всю його родину вивезуть до Сибіру, а дістав із хрону царські червонці і відніс їх експропріаторам. Вони оцінили хабар, і видали йому довідку з печаткою, в якій засвідчувалось, що він є щирий пролетарій. З цією довідкою дід із своєю родиною переїхав зі свого села до Третьої Роти.

      Мабуть не всі червонці дістались комісарам. Дід швидко збудував собі з крейдяної цегли хату, вкрив її очеретом і став в ній жити не гірше ніж раніше. Новоспечений «пролетар» не звик працювати на когось і тому малював олією на простирадлах оленів та лебедів, а інколи навіть і мавок, а потім продава їх на базарі. «Живопис» мав не абиякий попит, адже народ за довгі роки громадянського розбрату і розрухи зголоднів за справжнім мистецтвом. Найбільш «цінні» картини дід залишив собі. В хаті на стіні висіли два таких шедевра. На одній картині був зображений  гірський козел на скелі, а на іншій  — хлопчик з блакитними оченятами та жовтим, наче стигле жито, волоссям. Хлопчик чи то викопував, чи то окопував величезний соняшник. Він загадково посміхався, стоячи в незручній позі стародавнього єгиптянина.

        Коли попит на «справжнє» мистецтво став потроху вщухати, дід став торгувати морозивом власного виробництва, а потім і газованою водою. Нарешті він зупинився на столярстві. Робив стільці, столи та різного роду шухляди. Якось до нього звернувся сусід з проханням терміново зробити труну. Спочатку дід, через брак матеріалу, вперто відмовлявся від цього замовлення, але потім таки зробив труну. Правда, після цього старенький деревяний тин з трухлявих дошок навколо городу, недолічив кілька метрів. Труну обтягли кумачем, і навіть встигли віднести на цвинтар до того, як вона розвалилася.

 

3.

 

4.

 

5.

 

Епілог

      Наступного року знову була весна і знову рясно цвіла стара груша. Під грушею, під гудіння бджіл і під крики “гірко!” зіграли весілля. На останок, вже коли стали розходитись з весілля, хтось заспівав – “Ой на горі два дубки!”

0

Автор публикации

не в сети 1 неделя

3-Rota-2

0
Комментарии: 0Публикации: 5Регистрация: 05-03-2019

 Leave a Reply

You may use these HTML tags and attributes: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>

(required)

(required)

Show Buttons
Hide Buttons